Страница 1 из 1

ПРО НЕОБХІДНІСТЬ РОЗВИТКУ ЕТОЛОГІЧНИХ ЗНАНЬ У БІОЛОГІЧНІЙ ОСВІТІ В УКРАЇНІ Ю.О. Андрющенко, В.М. Попенко

Добавлено: 23 окт 2007, 11:28
root
ПРО НЕОБХІДНІСТЬ РОЗВИТКУ ЕТОЛОГІЧНИХ ЗНАНЬ У БІОЛОГІЧНІЙ ОСВІТІ В УКРАЇНІ
Ю.О. Андрющенко, В.М. Попенко
На жаль, у наш час в Україні природничі науки, у тому числі й біологія, відійшли на другий план. Про це, зокрема, можна судити за набором студентів у вищі навчальні заклади. Так, наприклад, в Мелітопольський державний педаго­гічний інститут на початку 80-х років минулого сторіччя на спеціальність «біо­логія» щорічно вступало близько 250 чоловік (150 - на природно-географічний факультет і 100 - на хіміко-біологічний) і при цьому був конкурс. Зараз же дано­му ВНЗ, який вже набув статусу університету, на превелику силу вдається на­брати всього лише по одній невеликій групі географів-біологів, біологів-хіміків, хіміків-біологів, не більше двох груп біологів-психологів і одну групу екологів, у сумі близько 120 чоловік. Але, судячи з переліку предметів (співвідношення біологічних й інших дисциплін), які студенти-екологи вивчають впродовж п'яти років, їх важко вважати біологами.
Етологія (від грецької «етос» - «вдача», «звичай») - наука про біологічні аспекти й закономірності поведінки тварин. Так склалося, що в нашій країні, з різних причин цей розділ біології не отримав належного розвитку. Як наука, етологія оформилася досить пізно - лише в 30-х роках 20 ст., насамперед завдя­ки роботам видатних зоологів австрійця К.Лоренца й голландця Н.Тінбергена. У цей час у Радянському Союзі біологічні науки були не в пошані. Пригадаємо ге­нетику - «продажну дочку імперіалізму», або екологію, що отримала розвиток у СРСР, але через гоніння на її основоположників, далеко відстала від світового рівня. Про розвиток етології не могло бути й мови, у тому числі й тому, що вона ставила під загрозу державну ідеологію того часу, яка спиралася на такі штампи, як «людина - хазяїн природи», «з мавпи людину зробила праця» (ставити під сумнів виключну роль праці було заборонено) і т.п. Фактично мусувалася думка про те, що негативні аспекти людської поведінки - не суть його біологічної при­роди, а соціальні пережитки буржуазного (феодального, рабовласницького) ми­нулого. 1 популяризували такий хибний погляд, насамперед гуманітарії (істори­ки, суспільствознавці, філософи). Біологи ж на це реагували по-різному: одні пі-дігравали їм, інші завбачливо мовчали або коректно обходили проблему поведі­нки, а треті завуальовано «проповідували» етологічні знання. Найбільш видат­ними «проповідниками» серед російських, а пізніше радянських біологів були фізіологи І.МСєченов і І.П.Павлов, зоологи К.Ф.Рул'є, Н.О.Сєвєрцов, О.П.Богданов і В.А.Вагнер. На сьогодні одними з найбільш відомими їхніми по­слідовниками є зоологи С.П.Панов і В.Р.Дольник. Обидва значну частину свого життя присвятили вивченню поведінки птахів.
Важливість знань етології при вивченні тварин очевидна. Вони допомага­ють зрозуміти багато аспектів життєдіяльності організмів, прямо не пов'язаних (або навіть не залежних) від їхньої фізіології, морфології, анатомії. Однак, тра-
диційно у вітчизняних підручниках з біології й зоології відомості про поведінку тварин практично не приводяться, не говорячи вже про те, що етологія як пред­мет взагалі відсутня у вузівських курсах вивчення біології. І це при тім, що знання про поведінку тварин у більшості випадків є якщо не визначальними, то, принаймні, дуже важливими в розумінні сутності окремих видів тварин, почи­наючи з їх анатомії, фізіології й закінчуючи демографією, видоутворенням, ево­люцією. Аналіз структури курсів вивчення біології в середній і вищій школі по­казує, що в зоології традиційно безальтернативною є подача матеріалу з еволю­ційно-систематичних і анатомо-фізіологічних позицій: вивчення будови й функ-іі ціонування організмів тварин від найпростіших форм до більш складних (через ускладнення органів і їхніх функцій). Але це вже один раз було чудово викладе-:! но нашим видатним співвітчизником І.І.Шмальгаузеном і після нього інших під­ходів у принципі не пропонувалося. Супроводжується така подача зоології не-І значними відомостями з біології й екології окремих видів (родів, родин), але при цьому повністю відсутня інформація про особливості їх поведінки. Видатний зоолог, професор Московського університету К.Ф.Рул'є, ще в другій половині 19 ст. так писав про це: «Ми говоримо в зоології про доволі численне і різноманіт­не, але всього менш говоримо або навіть зовсім замовчуємо про вищі спромож­ності тваринного життя».
У зв'язку з цим напрошується провокаційне питання: «А навіщо вивчати тварин, не маючи можливості управляти ними?» Управління, в свою чергу, є не­можливим без знання поведінки. Засновник етології, Н.Тінберген, так пояснював необхідність її пізнання: «Ми поки ще дуже далекі від повного розуміння пове­дінки тварин, але вже починаємо здогадуватися, як можна домогтися такого ро­зуміння. Наше завдання невідкладне. Шкідливі тварини загрожують безпосеред­ньо нам, нашому здоров'ю й нашим продовольчим запасам - потрібно знати, як знешкодити їх. Велика рогата худоба й риба необхідні нам - їх потрібно вміти розводити й утримувати. Ми повинні навчитися жити й давати життя близьким людині тваринним істотам, а завдання збереження тварин також вимагає їх ро­зуміння. І, нарешті, ретельне вивчення їхньої поведінки допоможе нам у пізнан­ні самих себе».
Якщо для багатьох наук, які вивчають людину, вид Homo sapiens є особли­вим явищем не тільки планетарного, але й всесвітнього масштабу, то для біолога - усього лише одним з видів тварин, що характеризується найбільш розвиненою психічною діяльністю. Будова й функціонування організму людини, його здат­ності передавати генетичну інформацію, далеко не досконалі й не мають особ­ливих відмінностей, принаймні, від ссавців. Мало того, більш ретельні етологіч-ні дослідження показують, що у людини є безліч поведінкових «атавізмів» і «ру­диментів», які успадковані ним від тваринних предків і проявляються не тільки в інстинктах, але й у соціальному житті через безліч культурних традицій (віру­вання, обряди, мораль, естетику). Тому, з певною часткою умовності, психоло­гію можна вважати етологією одного з видів тварин, людини. Не випадково ето­логія застосовує ті ж терміни й поняття, що й психологія, вирішує подібні з нею проблеми й відкриває спільні закономірності. Так, наприклад, більшість зоологів без усяких застережень використовують стосовно до тварин такі поняття, як «мислення», «свідомість», «мова», «пізнання», «розуміння», «соціальність», у той час як багато гуманітаріїв, як і раніше, дискутують коректність такого їх вжитку. І це не дивно, тому що в радянській науці, заполітизованій як і все жит­тя в цілому, для опису поведінки тварин було потрібно вживати інші, тільки їм властиві, поняття. А при перекладі закордонної наукової літератури на російську мову загальноприйняті поняття й терміни, які характеризують поведінку тварин, бралися в лапки, і впосиланнях редактори пояснювали доцільність цього.
Поведінка тваринних предків людини виявляється в його інстинктах - вро­джених програмах поведінки. Ці програми, від звичайного на перший погляд пошуку дитиною молока у грудях матері до важко усвідомлюваної любові літніх громадян до Батьківщини, ведуть людину по життю, «підстраховуючи» розум, а часом навіть перебираючи на себе його функції: в екстремальних ситуаціях, у відношенні до їжі, у статевих взаєминах. При цьому розум постійно коригує ін­стинкти, а непідвласні йому вчинки намагається пояснити божественним прови­дінням, космічними силами, вихованням. Але вихованню не під силу цілком стримати інстинкти. Воно може (і повинне) усього лише сприяти людині в «оде­ржанні вигод» від інстинктів, розвиваючи позитивні з них і приборкуючи ни­зинні. Але для розуміння природи тих й інших необхідне поглиблене дослі­дження різних форм поведінки, від амеби й дрозофіли до дельфіна й мавпи. По­яснити ж природу поведінки сучасної людини, тільки вивчаючи залишки життє­діяльності його далеких пращурів, практично неможливо, тому що вони не адек­ватно, або не так як би нам того бажалося, свідчать про їх творців. Відомий ро­сійський етолог В.Р.Дольник так написав про це: «Як ти жив, що почував, що думав, Гомо еректус, Людина прямоходяча. По знаряддях зрозуміти це важко. Уявимо, що через сто тисяч років, провівши розкопки, наш нащадок знайде в за­лишках одного будинку багато шліфованого скла. Як він дізнається, що тут жив великий філософ Спіноза, який заробляв на життя виготовленням лінз?»
Підвищена агресивність, прагнення до встановлення жорсткої ієрархії, статева нерівність і багато чого іншого в поведінці людей набагато легше зрозу­міти й, головне, попередити, опираючись на етологію. Знань психології для гли­бокого розуміння основ поведінки людини недостатньо. І тому є актуальним і конче потрібним впровадження курсу етології при підготовці фахівців, які ма­ють справу з поведінкою людини - психологів, соціологів, етнографів, психіат­рів, фахівців з управління персоналом.
З урахуванням того, що в українській біологічній науці етологічний на­прямок практично відсутній, є вкрай необхідним повномасштабний його розви­ток, який слід починати із включення в шкільні програми з біології тем з етоло­гії. Крім того, через великий дефіцит вітчизняної наукової й науково-популярної літератури про поведінку, варто перекладати й видавати найбільш значущі зару­біжні праці з етології. Паралельно цьому необхідно ввести предмет «етологія» не тільки для спеціальності «біологія», але й розробити відповідні курси для та­ких спеціальностей як «психологія», «соціологія», «управління персоналом» і т.п. У зв'язку із цим, актуальною є розробка та видання підручника етології для вищих навчальних закладів країни.

Всеукраїнської науково-методичної конференції "Розвиток біологічної освіти в Україні"-Мелітополь, (26-27 вересня), 2006.С 39-42.