КОНЦЕПТОСИСТЕМА ПРИРОДНИХ РЕАЛІЙ НИЖНЬОЇ НАДДНІПРЯНЩИНИ

Ответить
root
Администратор
Сообщения: 176
Зарегистрирован: 19 апр 2011, 10:45

КОНЦЕПТОСИСТЕМА ПРИРОДНИХ РЕАЛІЙ НИЖНЬОЇ НАДДНІПРЯНЩИНИ

Сообщение root » 17 ноя 2013, 20:49

Старший викладач О.В. Юрченко

Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького

КОНЦЕПТОСИСТЕМА ПРИРОДНИХ РЕАЛІЙ НИЖНЬОЇ НАДДНІПРЯНЩИНИ ЯК МИСТЕЦЬКА МОДЕЛЬ РЕАЛЬНОГО СВІТУ

Окремі характеристики концептосистеми Дніпро – пороги – Хортиця в історичному й етнокультурному плані неодноразово ставали об’єктом дослідження в роботах істориків, фольклористів, етнографів, мовознавців, літературознавців (Кащенко А., Киценко М., Чабаненко В., Яворницький Д.) та ін. Закріплене життєвим досвідом людини поняття “природа” визначається як “сукупність природних умов на землі” [4:843]. Але саме естетичне сприйняття природи нерідко беруть за основу з метою опису мистецької моделі реального світу: естетичне сприйняття природи художньо (образно) трансформується в фольклорному слові, що призводить до появи в мові цілого комплексу особливих виражально-зображальних засобів, застосовуваних для мистецького моделювання реального світу [7; 9]. На нашу думку, мистецьку модель реального світу істотно може доповнити не лише фольклорне, а й будь-яке інше, не закріплене фольклорною традицією, індивідуально-образне відображення природи в поетичному тексті за умови, якщо цей текст буде естетично доцільним, а об’єкт поетичної уваги автора – естетичним об’єктом, тобто образом, концепцією, ідеєю.
Інтерес до вираження почуттів через природу завжди залишається актуальним і не є випадковим: “Несучи в собі такі естетично виразні, безсумнівні, незаперечні й вічні цінності, як вражаюча доцільність і гармонія, постійний рух і оновлення, велич і життєва міць, – природа скеровує мислення людини в образне порівняльно-асоціативне русло, стимулює її творчу поетичну уяву, а головне – пробуджує й надихає патріотичні почуття, народжує високі ідеї, викликає благородні поривання” [7:216].
Серед природних реалій Нижньої Наддніпрянщини почесне місце посідає ріка Дніпро. За даними енциклопедичного словника, її довжина – 2201 км (в Україні – 981 км.), площа басейну – 504 тис. квадратних кілометрів. Бере початок на Валдайській височині, впадає в Дніпровський лиман Чорного моря [5:544]. Учені неодноразово відзначали той факт, що в житті слов’янських племен Дніпро здавна мав велике значення. Історик Лін фон Паль у своїй книзі “Таємниці Київської Русі” чимало уваги приділяє Дніпру. Його концепція водного простору втілена у назві розділу “Хто тримає річку – тримає світ” [2:61]. Ріка була єдиним комунікативним засобом між різними землями слов’ян і втрата цієї річкової сітки відразу паралізувала б торгівлю і всяке пересування. Взимку по річках слов’яни їздили на санях, влітку плавали на лодках і стругах [2:62]. Автор називає Дніпро “прекрасною водною артерією”, навколо якої об’єднуються і сила, і розум: “А Дніпро впадає устям у Понтійське море; це море називають Руським, – по берегах його учив, як кажуть, святий Андрій, брат Петра. Ось цю прекрасну водну артерію і треба було зробити своїм володінням” [2:66].
Дніпро є одним із символів України, а Наддніпрянщина – колискою українства. Улюблена ріка нашого народу прославлена в думах і піснях. Найприкметнішою в цьому відношенні вважаємо думу “Розмова Дніпра з Дунаєм”.У ній персоніфіковані великі ріки ведуть мову про долю запорозьких козаків. Дніпро виступає тут під іменами Дніпр, Дніпр-Славута і Славута. Цікаво, що Дунай звертається до Дніпра як до батька, згадуючи його святині – Хортицю й Січ, а також його синів-козаків. Згадує він і “річки низовії, помощниці Дніпровії”. Дуже тепло, з любов’ю говориться про Дніпро в думах “Федір Безродний, бездольний”, “Самійло Кішка”, “Непорушна дружба”.
Антропоморфічні властивості Дніпра, ставлення до нього як до когось живого, улюбленого втілено в пісні про Дніпро та його притоки “Ой закладався, заставлявся”: Понад Дніпром конем грає Та Дніпро братом називає… Та скажи ти, рідний брате, Стільки річок в Дніпро впало? –Та сімсот річок, ще й чотири, Та всі ж вони в Дніпро впали, Та ніхто правди не сказали. Одна ж річка невеличка, А їй мення Савгирочка, Та й та вона в Дніпро впала Та Дніпру правду ісказала…[8:19].
Неабиякою поетичністю відзначаються легенди про Дніпро. Наприклад, у легенді “Батькове благословення” йдеться про те, що “Дніпро і Десна – це ж були колись люди. Давно, Бог зна й коли, у багатиря Лимана росло двоє діток – син Дніпро і дочка Десна. Десна була старша, а Дніпро менший...”. У народній уяві Дніпро уособлює сильного парубка: Порозвертав Дніпро гори, порозчищав гирла і зарів степами [3:73].
Не менш колоритним і вражаючим, ніж у фольклорі, образ Дніпра виступає в українській авторській поезії. У літописній повісті про похід Ігоря Святославича на половців у 1185 році згадується Дніпро та його старовинна назва: “О Днепре Словутицю!... Ты пробилъ еси каменныя горы сквозь землю Половецкую”. Але ще більше асоціацій породжує образ Дніпра у поетичних переспівах. Так, у вірші Тараса Шевченка “Плач Ярославни” Дніпро наділений антропоморфічними епітетами і метафорами: І каже: – Дужий і старий, Широкий Дніпре, не малий! Пробив єси високі скали, Текучи в землю половчана, Носив єси на байдаках На половчан, на Кобяка Дружину тую Святославлю! О мій Словутицю преславний! Моє ти ладо принеси…
Проте чи не найбільш колоритним, концептуально значущим і неповторним Дніпро постає в описі М. Гоголя (“Вечори на хуторі поблизу Диканьки”). Добрий знавець українського пейзажу, щирий споглядач і поціновувач прекрасного, письменник підносить образ Дніпра до символу України. Мовні засоби вербалізації Дніпра у творі – це потужний конгломерат епітетів, метафор, порівнянь, гіпербол, що уособлюють не просто водну стихію, а виступають конструктом мистецько-філософського осмислення першооснов людського життя на землі: “Чудовий Дніпро і при теплій літній ночі, коли все засинає”. Пор. також: епітети (“чудовий Дніпро при тихій погоді”, “його величава широчінь”, “пишний”, “темне лоно”); метафори (“холод скляних вод”, “в’ється по зеленому світу”; порівняння (“ніби весь він вилитий із скла”, “ніби голуба дзеркальна дорога”); гіперболи (“рідкісна птаха долетить до середини Дніпра”, “йому немає рівної ріки в світі” тощо.
Однією з концептуальних ознак мовної свідомості українців є також пороги. Перші писемні згадки про Дніпрові пороги датуються початком нашої ери, а їх детальний опис у середині 10-го століття зробив візантійський імператор Константин Багрянородний (твір “Про управління імперією”). Сьогодні розрізняють такі Дніпрові пороги: Кода′к (Кода′цький), Су′рський, Лоха′нський, Дзвоне′ць (Дзвоне′цький), Ненаси′тець, Вовни′га, Буди′ло, Ли′шній і Ві′льний [6:6]. Згадку про пороги знаходимо в “Слові о полку Ігоревім”: Ярославна рано плаче біля Путивля-города на заборолі, мовлячи: “О Дніпре-Словутичу! Ти пробив єси кам’янії гори через землю Половецькую”.
Порогам присвячено чимало легенд, зокрема “Чорти на дніпровських порогах” [3:25]. В одній зі своїх запорозьких легенд класик української літератури Іван Нечуй-Левицький писав: “Ще було чути, як стогнали вищі пороги, а тут уже заревів Дід, чи Ненаситець… все дужче та дужче, неначе десь ревла череда волів, неначе десь стріляли з гармат або дзвонили в великі дзвони. Цілі гори білої ревучої піни бились об каміння, скакали вгору, закручувались гребіннями і знов падали… Од берега до берега ніби лютувала біла водяна буря, крутились вихри, вертілись чорториї, неначе все те викидав підземний вогонь або заховані на дні вітри”.
Важливе місце у мовній свідомості нижньонаддніпрянців посідає Хортиця. З давніх-давен Хортиця – земля східнослов’янська – належала Київській Русі. Ще візантійський імператор Константин Багрянородний у відомій праці “Про управління імперією” (946 – 953 рр.) писав: “Пройшовши Крарійський перевіз, вони, руси, причалюють до острова, який носить ім’я Святого Георгія. На цьому острові вони вчиняють свої жертвоприношення: там стоїть величезний дуб…” [1:5].
Острів завжди вражав своєю величністю, розкішністю природи, якоюсь особливою казковістю. Посланець австрійського імператора Еріх Ласота, відвідавши Хортицю в 1594 році, занотував у щоденнику, що це “прекрасний, гористий, веселий острів”. Хортиця тягнеться на дванадцять кілометрів у довжину, два з половиною – в ширину. Її загальна площа – близько 2650 гектарів. Висота скель над рівнем води в окремих місцях досягає п’ятдесяти метрів. За твердженням дослідників історії Запорожжя, це – найбільший, найкрасивіший і найбагатший острів Дніпра [1:6].
Як засвідчують фольклорні джерела, бурхлива історія Хортиці народжувалася далеко в глибинах віків. Але й сьогодні події сивої минувшини хвилюють нас, чарують барвами легенд і переказів: “Характерник у бою за Хортицю”, “Змій на Хортиці”, “Скелі на Хортиці”. Спираючись на фольклор, Тарас Шевченко у своїх творах так оспівував Хортицю: А піду я одружуся З моїм вірним другом, З славним батьком запорозьким Та з Великим Лугом. На Хортиці у матері Буду добре жити…; “Грай, кобзарю, лий, шинкарю!”– Козаки гукали. Шинкар знає, наливає І не схаменеться; Кобзар вшкварив, а козаки – Аж Хортиця гнеться – Метелиці та гопака Гуртом оддирають…. Нотами смутку і горя сповнена народна пісня про колонізацію Хортиці Катериною ІІ: Катерино, вража бабо, Що ти наробила? Край широкий, світ веселий Та й занапастила.
Отже, семантика концепту є набагато ширшою, ніж семантика слова і символу, вона ніби акумулює в собі комплекс мовних значень. Це, наприклад, предметні мовні значення, адже задекларовані концепти містять у собі семантику денотатів – ріки (Дніпро), каміння (порогів), острова (Хортиця). Досліджувані концепти, безперечно, розширюють свою семантику за допомогою символічних значень, наприклад: Дніпро – символ України, Хортиця, пороги, – символи запорозького козацтва. Концепти об’єднує історико-культурний тип (конотація культури), що найбільш переконливо підкреслює реальні властивості символу і концепту. Адже ключовим у сучасному лінгвокультурологічному підході до текстів, є насамперед поняття духовних цінностей: суспільні уявлення про добро і зло, прекрасне і потворне, справедливість, смисл історії і призначення людини тощо. Образність, етимологічні конотації і внутрішньотекстові асоціації є тими спільними ознаками, що виокремлюються в структурі символу і концепту. У зв’язку з цим у лінгвістиці закріпилося розуміння концепту як “узагальненого образу” слова. Засоби реалізації можливих образно-символічних втілень концептуальних смислів природних реалій Нижньої Наддніпрянщини – Дніпра – порогів – Хортиці – напрочуд різноманітні й багатогранні, але й за таких обставин вони виявляють національно-культурне забарвлення. З одного боку, на подібних реалізаціях позначаються загальнонародні уявлення, ментальні чинники, з іншого – конкретні символи, що відбивають абстрактні поняття в художніх образах, що теж мають виразні риси національного світовідчуття.
Література
1. Киценко М.П. Хортиця в героїці і легендах: Істор.-краєзн. нарис / [наук. ред. О.М. Апанович] / М.П. Киценко. – Дніпропетровськ: Січ, 1991. – 150 с.
2. Лин фон Паль. Тайны Киевской Руси / Лин фон Паль. – Санкт-Пет: Изд-во Москва “Астрель-СПб”, 2008.– 351 с.
3. Січова скарбниця. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини / [Упорядкування, мовна редакція, переднє слово і примітки В. Чабаненка]. – Запоріжжя, 1999. – 491 с.
4. Толковый словарь русского языка: в 4 т. / Государственный ин-т “Советская Энциклопедия”: [под ред. проф. Д. Н. Ушакова]. – М.: Огиз, 1935 – 1940. –Т. 3: П-Ряшка. – 1939. – 1424 с. – (Гос. изд-во иностр. и национ. Словарей).
5. Украинский советский энциклопедический словарь: В 3-х т. / Главная редакция Украинской советской энциклопедии им. М.П. Бажана: [редкол.: А.В.Кудрицкий (ответ. ред.) и др.] – К.: Глав. ред. УСЭ, 1988 – 1989. – Т. 1: А-Капсюль. – 1988. – 756 с.
6. Чабаненко В.А. Порожистий Дніпро. Історико-топонімічний словник / В. Чабаненко. – Запоріжжя: ЗНУ, 2008. – 188 с.
7. Чабаненко В.А. Стилістика експресивних засобів української мови: [монографія] / В.А. Чабаненко. – Запоріжжя: ЗДУ, 2002. – 351 с.
8. Чабаненко В.А. Українська Атлантида / В. Чабаненко. – Запоріжжя, 2006. – 405 с.
9. Яремко Я.П. Стратифікація концепту / Я.П. Яремко // Мовознавство: науково-теоретичний журнал; [ред. колегія: В.Г. Скляренко (голов. ред.), О.О. Тараненко (заст. гол. ред.) та інші]: Видавн. дім “Академперіодика” НАН України. – 2009. – № 1. – С. 60 – 69.

Ответить

Вернуться в «Міжвузівський семінар 2013»